| Головна » Файли » Методичне забезпечення » Методичне забезпечення |
Оновлений зміст навчальної програми з трудового навчання для учнів 5–9 класів: стан та перспективи вдосконалення
| 19.10.2018, 17:17 | |
А. І. Терещук, завідувач кафедри технологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, доктор педагогічних наук, професор Джерело: http://journal.osnova.com.ua/article/69485
З 2017–18 навчального року в освітніх закладах Українизапроваджено оновлену навчальну про граму з трудового навчання для учнів 5–9 класів [6]. Стрімкий і невідворотний процес реформування середньої освіти в рамках проекту «Нова українська школа» надихнув упорядників на рі шучі діїз унесення змін до структури і змісту програми, які, відповідно, уже сьогодні орієнтують роботу вчителя на компетентнісний підхід. Цей підхід покликаний усунути зі змісту трудового навчання другорядний і застарілий навчальний матеріал політехнічного характеру, відмовитися від жорстких стереотипів, що склались у роботі вчителя, і, водночас, повернути предмет до його «природного» стану. Адже на уроці трудового навчання вчитель і учні завжди працюють на результат, який можна побачити, відчути та оцінити. Уже сьогодні більшість освітян схвально оцінюють оновлену програму. Так, з’явилася можливість вільно обирати практичну роботу з урахуванням матеріально-технічного оснащення шкільної майстерні; вироби, які виготовляють учні, орієнтовані не стільки на зміст навчальної програми, як на особливості та можливості в організації практичної роботи в окремо взятій школі. Учнівські проекти, об’єкти праці стали більш різноманітними, цікавими — у практичній роботі зросла кількість технологій, які застосовують учні, зникла одноманітність усталених технологій з обробки деревини та металу, з’явилося більше естетично привабливих робіт; учні виявляють творчу фантазію в доборі конструкційних матеріалів і технологій, сучасних способів обробки матеріалів тощо. Отже, навчальна програма після оновлення стала більш комфортною і зручною для вчителя і, що головне, — для учнів. З’явилося більше можливостей для максимального врахування індивідуальних здібностей і природних нахилів школярів. Водночас учні засвоюють необхідний обсяг знань і вмінь, передбачених Держстандартом загальної середньої освіти. Однак, не слід забувати, що трудове навчання крім ремісничої складової має значний потенціал у розвитку емоційної та ціннісної сфери учнів, формування в них відповідних ключових компетентностей. Унесені зміни до змісту навчальної програми мають на меті спрямувати трудове навчання учнів у бік компетентнісного навчання. Тут варто відзначити й недоліки, які спіткали оновлену програму. По-перше, посилення ремісництва у трудовому навчанні учнів, із вилученням політехнічної складової (відмова від навчального матеріалу) послаблює позиції предмета в розв’язанні загальноосвітніх завдань. Адже, якщо залишити у змісті трудового навчання лише ремісництво (зосередитися на практичній роботі учнів), предмет утратить свою навчальну цінність — перетвориться на гурткову роботу. Якщо повернутися до поєднання ремісництва і політехнічних основ — затягнемо предмет «назад» до знаннєвої парадигми. Натомість, упорядники навчальної програми обрали більш сучасний шлях її оновлення, який співзвучний із реформуванням нової української школи. Мова йде про поєднання практичної роботи (ремісництва) із формуванням ключових компетентностей, що й зумовило відмову від навчального матеріалу, орієнтованого на всіх учнів. Разом з тим, ядро знань (навчальний матеріал програми), укладено і перенесено в очікувані результати навчально-трудової діяльності учнів. Тепер учителю доводиться перебудувати свою роботу, а саме — перейти від «транслятора» навчального матеріалу до фасилітатора (партнера, помічника, інтерактивного співучасника), який співпрацює з кожним учнем на запланований очікуваний результат. Засобами для досягнення цієї мети можуть бути як проектна та інтерактивна технологія, перевернутий клас, так і багато інших технік, технологій навчання та навіть прості за змістом STEM-проекти. Однак, станом на сьогодні цей інноваційний підхід у трудовому навчанні ще далекий від ефективного результату й розуміння його вчителями як дієвого та ефективного способу для розвитку і виховання учнів на уроках трудового навчання в «Новій українській школі». По-друге, оновлена програма обумовлює кардинальні зміни в методичній підготовці вчителя, який буде готовий із нею працювати. Сьогодні ми готуємо вчителя (у сенсі методичної підготовки), який здатний лише відтворювати зміст навчальної програми. Натомість учитель Нової української школи — це учитель, який уміє самостійно конструювати навчальний процес під здібності і природні нахили учнів, який уміє працювати «на учнів», а не лише на виконання навчальної програми. Для чого потрібні ключові компетентності у змісті нової навчальної програми?До сьогодні компетентнісний підхід у навчанні залишається предметом дослідження багатьох вітчизняних науковців. Крім того, основні його положення висвітлені у змісті чинного Держстандарту загальної освіти [2], де розкрито основні терміни і серед них: «компетентність», «ключові компетентності», «предметна компетентність», «проектно-технологічна компетентність» та інші. І ось тут доречним буде запитання: «Для чого знову починати впровадження компетентностей, якщо їх покладено у зміст чинного стандарту?».
Компетентності — це знання учнів у практиці, їх здатність застосовувати ці знання в конкретних практичних ситуаціях, наближених до життя чи потреб та інтересів самих учнів. Коли знання стає значимим для учня, трансформується в його особисте переконання, яке він готовий обґрунтувати, готовий довести чи пояснити, чому необхідно діяти саме так, а не інакше на основі власного досвіду, — таке знання перетворюється на компетентність. Відповідь доволі проста — компетентності з держстандарту «знань» (2011 р.) не знаходять свого продовження у змісті навчальних програм і відповідно у шкільних підручниках, навчальному процесі трудової підготовки. Реального переходу зі «школи знань» у «школу компетентностей» не відбулося, тому чинний Держстандарт загальної освіти називають «стандартом знань» [4]. Зміст навчальних програм в українській школі залишається взірцем знаннєвої парадигми, коли учням для вивчення пропонується науково орієнтований навчальний матеріал. В основі кожного шкільного предмета — відповідна наука як готова система знань. Для трудового навчання такою системою, традиційно, залишаються наукові основи виробництва. Недоліки знаннєвої парадигми досить чисельні, щоб схарактеризувати їх у межах однієї статті. Варто лише відзначити — цей підхід практично вичерпав свої можливості і сьогодні, коли інформація є доступною та відкритою, коли сучасне суспільство називають суспільством інформації або суспільством знань, стає цілком очевидно, що роль учителя як основного джерела знань втратила свою актуальність. Зміст шкільних предметів переобтяжений теоретичним матеріалом штучного характеру — теоретичні поняття, процеси, явища та їх відповідна класифікація — вивчаються для відтворення або розв’язку штучно змодельованої задачі. Учні змушені засвоювати знання у великих обсягах, які в реальній дійсності неможливо застосувати на практиці. Принагідно згадати висловлювання основоположника ідей конструктивізму Дж. Дьюї, який відзначав, що знання потрібне учневі для діяльності [1]. Натомість і до сьогодні основним мотивом засвоєння знань в українській школі є їх новизна — учні мусять це вивчити, бо виучуване знання для них є новим — ось провідна логіка, за якою знаннями «перенасичують» наших учнів. Якими знаннями та вміннями з тих, що здобувають у школі, учні можуть скористатись у власному житті; зарадити собі в побуті та інших життєвих потребах чи практичних справах? Хоч ці запитання й здаються на перший погляд риторичними, проте навіть поверховий огляд змісту попередньої програми з трудового навчання дозволяє переконатись у тому, що більшість технологій і технічних операцій, які вивчали на уроках трудового навчання, є застарілими, мають обмежене коло практичного використання в сучасному житті молодої людини. Натомість, у світовій практиці успішних національних систем освіти (Фінляндії, Німеччини, Польщі та багатьох інших) намагаються підпорядкувати завдання і зміст освіти під потреби та особистісні риси реальних учнів. Якщо узагальнити і сформулювати поняття компетентності, що склалося в зарубіжному досвіді шкільної практики, можна було б дати такий стислий опис. Компетентність — це формування в учнів умінь знаходити і застосовувати знання для розв’язку практичних завдань. Також це ставлення та цінності і, що головне, уміння критично осмислювати інформацію з позиції цих цінностей. Отже, в учнів формують уміння критично осмислювати та оцінювати і відбирати ту інформацію, яка є найбільш потрібною для них, у конкретній практичній справі. Серед провідних цінностей, з яких навчають критично осмислювати інформацію, можна відзначити дві основних: «Як це відіб’ється на моєму житті?» і «Як впливатиме на моє здоров’я?» Для реалізації такого підходу долучають усі предмети, які є інтегрованими, та окремо створені інтегровані курси, навчальні варіативні модулі тощо. Це стає можливим завдяки тому, що кожна інтегрована дисципліна чи курс беруть участь у формуванні ключових компетентностей [5]. Повертаючись до питань технологічної освіти в Україні, слід підкреслити, що перелік ключових компетентностей є незмінним для всіх шкільних предметів. Для української школи визначено десять ключових компетентностей, які закріплені Статтею 12 Закону України про освіту [3]. Яких основних змін зазнала навчальна програма з трудового навчання у світлі «Нової української школи»?Серед основних змін, які з’явились у навчальній програмі з трудового навчання, — це відсутність обов’язкового для вивчення навчального матеріалу. Якщо раніше для кожного класу було прописано, який матеріал і в якому обсязі, за кий навчальний час має засвоїти учень, то зараз таких вимог немає. Учитель та його вихованці звільняються від жорстких шаблонів і алгоритмів поведінки у вивченні технологій.
На заміну жорсткій схемі вчителю пропонується разом з учнями створити таке освітнє середовище, яке буде комфортним у першу чергу для учнів. Для вчителя з’являється нова роль — він не контролює виконання програми, а у співпраці з учнями, як рівноправний партнер, допомагає їм досягти очікуваних результатів — вибрати виріб для проектування і виготовлення, спланувати його створення від творчого задуму до втілення в готовий продукт. В основі цієї співпраці у першу чергу знаходиться проектна діяльність учнів. Це особливе середовище, у якому в учнів формуються компетентності. Формування компетентностей відбувається завдяки тому, що вчитель привчає учнів під час проектування шукати відповідь на прості запитання: «Що я буду робити і для чого мені це потрібно?», «Як мені в цьому допоможе математика чи інші науки?», «Який продукт буде створено і для кого?», «Як технологія виготовлення виробу або виріб буде впливати на навколишнє середовище?» та інші. Варто звернути увагу на очікування від участі у проекті, які обов’язково визначаються учнями за активної допомоги вчителя, а також на кінцевий результат від роботи над проектом, який націлює учнів на роботу, структурує діяльність усіх учасників проекту, наповнює її конкретним і зрозумілим для всіх змістом. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ЗА ОНОВЛЕНОЮ ПРОГРАМОЮЗа відсутності навчального матеріалу в більш звичній для вчителя формі, ніж очікування учнів, виникає низка організаційних та методичних запитань. Серед них: «Чи змінюються освітні цілі трудового навчання учнів?», «На що необхідно спрямовувати увагу вчителю під час підготовки до занять?» тощо.
| |
| Переглядів: 816 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
